Мені 45 років. Я колишній медпрацівник. Я зруйнувала свою кар'єру, сім'ю та життя. І все це через алкоголь.

Практично кожен пацієнт приносить лікарю на знак подяки пляшечку гарного коньяку та коробочку цукерок. Так було й у моєму житті. Фактично щодня ми з дівчатками після чергування розпивали одну, дві пляшечки, а потім розходилися додому.

Через якийсь час я зрозуміла, що мені цього мало і почала приходити додому та випивати ще трошки. Коли чоловік повертався з роботи, я вже не була. Ми з ним лаялися і я йшла спати. Згодом чоловік почав мене ображати, називаючи алкоголічкою. Навіть пропонував лягти на лікування до лікарні. Але, це ж ганьба, за моєї посади, адже я, між іншим, висококваліфікований фахівець. Незабаром чоловік мене покинув, і я почала пити ще більше. Колеги по роботі та пацієнти почали на мене косо поглядати.

Якось головлікар відділення викликав мене до себе та попросив написати заяву про звільнення за власним бажанням, начебто на мене пацієнти скаржаться. Після звільнення з роботи я пішла в запій на цілих 3 місяці.

Якби не одна з моїх колег, то напевно мене б уже й в живих не було. Вона, як-то кажуть, добровільно примусово, відправила мене на лікування до наркологічного центру «Наркостоп». Тут мені допомогли впоратися із моєю залежністю. Тепер я намагаюся розпочати своє життя з чистого аркуша, а кожне свято відзначаю зі склянкою лимонаду.

Марія Столярчук